Віталія САВЧЕНКО


Ялинка для звірят

Новий рік у дитячому садочку Калинка, Машівський ДНЗ Калинка

Жила собі дівчинка Оксаночка, дуже чуйна й лагідна дитина. Дівчинці виповнилося лише п'ять років, але вона завжди допомагала старшим: мамі — прибирати, татові — майструвати, бабусі — пиріжечки ліпити, а з дідусем любила просто гуляти, бо дідусь знав так багато всього цікавого. Він про все розповідав онучці: і про звірят, і про пташок, і про квіти, і про дерева, і про комашок, бо був дідусь лісником. Будиночок, де жила Оксаночка, стояв на краю села, під лісом. Дівчинка звикла бувати в лісі, сама далеко не заходила, але часто бачила то білочок, то зайчика, то їжачка. А ще дідусь частенько брав онучку до лісу з собою. Перед самим Новим роком татусь покликав Оксаночку допомогти йому майструвати годівничку для пташок.
— А що то таке, годівничка? — допитувалася дівчинка.
— Бачиш синичок на гілочці? — спитав тато.
— Бачу,— відказала Оксанка.
— Так ось їм та й іншим пташкам важко тепер їжу шукати, снігу намело, треба допомогти бідолашним.
— Я дуже хочу допомогти, — мовила дівчинка, — але як це зробити? — запитала.
— Ось ми змайструємо пташкам маленьку їдальню, — підморгнув доні тато.
— Як це? — здивувалася Оксаночка.
— Зараз побачиш доню, нумо допомагай. Ця їдальня і є годівничкою,— усміхнувся тато.
Татусь майстрував, Оксаночка допомагала, подавала татові то молоток, то якісь детальки дерев'яні, то цвяхи, то мотузочки. Нарешті тато задоволено проказав:
— Ну ось, їдальня-годівничка готова.
І справді, на столі стояла маленька хатинка, з дахом і підлогою. Дівчинка похитала головою:
— Ні, татусю, ще не готова, а де ж стіни, вікна, двері, столики та стільці? Тато засміявся:
— Стін не треба, донечко, і всього решту теж. Ось побачиш, як воно буде, біжи лишень до мами, хай дасть шматочок хліба чи зернят. Оксаночка побігла до хати й миттю повернулася з окрайцем хліба в руці. Тато надробив хлібних крихт на підлогу годівнички, підняв її зі столу і пішов разом з дівчинкою в сад. Ох і снігу ж намело— величезні кучугури! Ось минули сніговика, якого Оксанка вчора з татом зліпили, підійшли до яблуньки, що красувалася в біленькій шубці, тато трішки обтрусив гілочку і повісив годівничку-їдальню навпроти віконця Оксанчиної кімнати. Щоб доня могла спостерігати за частуванням пташок.
— А як же стіни, вікна, двері, столи і стільці? — не вгавала дівчинка.
— Біжи до хати, доню, бо холодно, все через віконце побачиш, — лагідно сказав тато.
Оксанка миттю побігла до тепленької хати, а там так пахне. Це мама з бабусею щось смачненьке готують — завтра ж Новий рік, і ще так багато всього треба встигнути зробити. Ось і дідусь біля ялинки щось мудрує, на підлозі стоять коробки і пакети з різними новорічними прикрасами та ліхтариками.
— Ходи, внученько, будемо ялинку прикрашати, саме час.
— Зараз, дідусю,— відказала Оксаночка і побігла до своєї кімнати. Притулилася носиком до холодної, розмальованої морозом шибки, щоб краще бачити. А їдальня-годівничка— перед самим носом. Дівчинка принишкла, бо побачила, що одна пташка залетіла в годівничку, сіла, озирнулася. Ось уже й ласує смачними крихтами. Знову голівку повернула, цвірінькнула щось своєю пташиною мовою, і до годівнички прилетіло ще кілька синичок. Ох і зраділа Оксаночка, що пташки тепер не будуть голодні. Тихенько, навшпиньки, щоб не налякати птахів, відійшла від віконця і побігла хвалитися побаченим дідусеві.
— Дідусю, там синички прилетіли, крихти поїли!
Тут і тато в хату зайшов.
— Татусю, я зрозуміла: не треба їм столиків і стільців, і стін не треба, бо як вони залетіли б їдальню-годівничку.
Дідусь усміхнувся, а тато доні підморгнув:
— Ох ти ж моя розумнице! Нумо ялинку прикрашати. — Оксаночка від радості заплескала в долоньки.

Новий рік — казкова пора! Які тільки дива та різні пригоди не стаються в передноворіччя і в новорічну ніч. Ось і сьогодні над Оксанчиним будиночком, пролітала казкова фея. Махнула чарівною паличкою:
— Бути казковому диву, — промовила і полетіла собі.
І почалися передноворічні дива. Раптом ожив сніговик, котрого зліпила Оксаночка з татом, заговорили синички і лісові звірята, тільки дівчинка про все це поки що не знає.
Коли ялиночку прикрасили, тато ввімкнув ліхтарики, що засяяли на ялиночці різнокольоровими вогниками. Ялиночка була така гарна, так святково стало в кімнаті, що дівчинка закружляла від радості у танку. Задоволена Оксаночка знову підбігла до вікна, хотіла ще помилуватися пташками в годівничці і раптом побачила, що сніговик привітно помахав їй рукою.
— Ого,— промовила мала,— сніговик ожив, це ж треба таке! Біжу пограюся з ним у сніжки.
Вибігла в коридор, одяглася тепленько, взяла рукавички і гайда у двір.
— Дивіться, Оксаночка вийшла гуляти, — проспівали пташки. — Дякуємо тобі за смачний обід.
— Будь ласка,— промовила здивована дівчинка.
Вона ніяк не могла зрозуміти, як це вона розмовляє з синичками.
— Цікаво, що це зі мною сталося?
— Мур-няв, — нявкнув поруч кіт Барсик.
— Йди-но до мене, пухнастику, — проказала Оксаночка.
— От ще, не маю я часу. Потім, пізніше, бо маю ще справи,— відказав Барсик людською мовою.
— Ой, а як це ти розмовляєш? — спитала дівчинка.
— Як-як, так, як і ти, — нявкнув кіт. — Це витівки казкової феї, вона начарувала. Хіба ти не знаєш? Перед Новим роком і в новорічну ніч частенько трапляються різні дива,— сказав Барсик і, поважно розпушивши хвоста, пішов за ріг будинку.
Оксаночка аж рота відкрила від такої несподіванки.
— Ходи гратися Оксанко,— почула дівчинка, озирнулася і побачила сніговика, що всміхався до неї і підморгував вугликом-оком.
— Оце дива!— вигукнула Оксаночка.
— Нічого дивного,— відповів сніговик,— і таке буває. А що це у вас у хатині так гарно блимає і сяє?
— Це ліхтарики на прикрашеній до свята ялиночці сяють, — відповіла дівчинка.
— Ніколи такого не бачив,— промовив сніговик.
— Ми теж ніколи не бачили святкової ялинки, — прощебетали синички, — ніхто з лісових мешканців такого дива не бачив.
— Шкода,— сказала Оксаночка — це так гарно і весело.
— Ми полетимо до лісу і всім розкажемо новину,— сказали синички і полетіли.
— То що, граємо в сніжки?— запитав сніговик.
— Граємо-граємо,— погодилася дівчинка, — і нумо ліпити сніжку.
За якийсь час повернулися синички, а з ними прилетіли ще й снігурі:
— Кажуть, у вас ялинка є незвичайна? — спитали.
— Так, є,— відповіла Оксаночка,— але вона в хаті, ви її зможете побачити хіба що через вікно.
Пташки посідали на підвіконня і зацікавлено розглядали ялиночку, що мерехтіла різнобарвними вогниками.
— Гарна, яка ж гарна. От нам би таку в лісі, було б і в нас справжнє свято,— перемовлялися пташки.
— Придумала!— вигукнула дівчинка,— попрошу дідуся, щоб допоміг і вам свято в лісі влаштувати, а ви поки пригощайтеся.
Дівчинка помахала рукою новим друзям і побігла до хати. А снігурі та синички — мерщій до годівнички. Оксаночка з рум'яними від морозу щічками забігла в кімнату — і до дідуся:
— Дідусю, а в нас залишилися ще ялинкові прикраси?
— Залишилися. А тобі вони навіщо, внученько?
— Знаєш, дідусю, я ось думаю, у нас буде гарне новорічне свято з красунею ялинкою, а в лісових звірят такої немає. Може, й для них ялиночку прикрасити, хай і в них буде свято?
— Ну що ж,— почухав дідусь бороду,— добра думка, внученько. Завтра вранці підемо до лісу, прикрасимо звірятам ялиночку.
Наступного дня, поснідавши, Оксаночка з дідусем стали на лижі, взяли новорічні прикраси та гостинці і подалися до засніженого лісу. Там дідусь відшукав найпишнішу красуню ялинку і нумо її прикрашати. Дівчинка дуже старалася, допомагала чіпляти кульки та сріблястий дощик, а ще розкладала під ялинкою звірятам гостинці: зайчикам — смачну моркву, білочкам — горішки, їжачкам — червонобокі яблука, кізонькам — капустяні листочки і запашне сінце та багато насіння для пташок. Оксаночка чула, як пташки розносили всім лісовим мешканцям звістку, що і в них буде новорічне свято, що вже й ялиночка прикрашена стоїть, і тільки задоволено всміхалася. Коли вони з дідусем упоралися з роботою, рушили додому. Дівчинка озирнулася і побачила зайчика з білочкою, які махали їй лапками і дякували. Вдома Оксаночка, трохи зігрівшись, знову вибігла у двір до сніговика.

Новий рік у дитячому садочку Калинка, Машівський ДНЗ Калинка

— Як ти гадаєш, задоволені будуть звірята? — спитала.
— Думаю, що так, у них ніколи раніше такого свята не було. Ти не образишся, якщо і я піду до звірят святкувати?— трохи зніяковіло запитав дівчинку сніговик.
— Ну що ти. Звичайно йди. А я піду насиплю зернят у годівничку, бо в гості ж прилетять пташки.
Вже вечоріло, Оксаночка насипала птахам зерна і хотіла вже йти до хати, та з-за рогу вийшов Барсик і ліниво проказав:
— Не забудь нового сніговика виліпити.
— Навіщо?
— Ну як навіщо, ти що, не знаєш? Коли дванадцята проб'є година, зникнуть чари казкової феї.
— То й що?— спитала дівчинка.
— Як то що? Ти перестанеш розуміти мову птахів та звірів, а сніговик залишиться там, у лісі. Як ти поясниш, куди подівся сніговик?
— А й справді,— погодилася дівчинка,— допоможеш мені, Барсику?
Барсик трохи повагався, ліньки було, але ж і Оксаночку він любив, тому погодився. Разом вони швидко впоралися з роботою, виліпили нового сніговика. От тільки замість морквинки носом стала крижана бурулька, бо за морквинкою було вже пізненько бігти. Вийшла мама і покликала доню:
— Іди до хати, донечко, пора за стіл сідати, старий рік проводжати, новий зустрічати.
Барсик перший шуснув у теплу хату, за ним пішла і Оксанка, а на порозі зупинилася, прислухаючись. То, святкуючи, співали новорічних пісень у лісі звірята.

 Калинка

Новий рік у дитячому садочку Калинка, Машівський ДНЗ Калинка

Кiлькiсть переглядiв: 1492

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.