Педагогічне кредо:
" Дитина - це ніжний паросток , який стане могутнім деревом і вимагає до себе великої уваги."
(В.Сухомлинський)
Психологічну службу Машівського закладу дошкільної освіти представляє практичний психолог, спеціаліст І категорії
Шуліка Тетяна Володимирівна
Закінчила Полтавський Державний Національний Університет ім.В.Г.Короленка, 2008 року, спеціальність психологія
Тетяна Володимирівна Шуліка працює в Машівському ЗДО "Калинка" з 2008 року.
Педагогічний стаж - 14 років.
Пріоритетні напрямки роботи психологічної служби :
- Розвиток пізнавальних процесів дошкільнят;
- Вивчення психологічної адаптації новоприбулих дітей;
- Вивчення готовності дітей до навчання в школі;
- Психологічна просвіта та підвищення психологічної компетентності батьків;
- Профілактика булінгу в освітньому процесі;
- Інклюзивна освіта;
- Підвищення професійної компетентності практичного психолога.
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ
ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАКЛАДУ
- проведення просвітницьких лекцій, семінарів, занять з педагогами, батьками, дітьми;
- консультативна допомога всім учасникам освітнього процесу;
- корекційно-розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами;
- допомога дітям, які мають проблеми в поведінці або які опинилися в складній життєвій ситуації;
- психологічний супровід обдарованих дітей;
- психологічний супровід новоприбулих дітей;
- визначення психологічної готовності дітей 5-річного віку до навчання у школі.
ЩО РОБИТЬ ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ?
Психодіагностика
Мета психодіагностики - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.). Ви, мабуть знаєте, що для діагностики дорослих використовують тести. Для дітей теж використовують тести, але особливі – дитячі. Психолог може попросити вашої дитини щось намалювати, пограти з ним в захоплюючу гру – а насправді ж за допомогою цих дій збере необхідні дані. Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик.
Розвиваючі заняття
За допомогою розвиваючих психологічних ігор психолог допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Найчастіше розвиваючі психологічні заняття проводяться з групою дітей, тому дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, вільно почуватися в колективі.
Корекційно-відновлювальна робота
За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережила сильний стрес.
Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія. Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія. Гра, малюнок, казка - всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках психолога потужним засобом допомоги.
Консультування батьків та сімейне консультування
У психологів є така аксіома «Проблеми маленьких дітей - це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об'єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.
Робота психологічної служби складена за нормативними документами:
1. Наказ Міністерства освіти і науки України від 02.07.09р. за №616 "Положення про психологічну службу системи освіти України"
2. Закон України "Про освіту", від 1996 року
3. Етичний кодекс психолога
4. Посадова інструкція практичного психолога Машівського ДНЗ"Калинка"
5. Наказ Міністерства освіти і науки України від 19.10.2001 року за №691 "Положення про психологічний кабінет загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти"
6. Наказ Міністерства освіти і науки України від 19.06.2008 року за №554 "Про виконання рішення колегії з питань "Про стан та подальший розвиток психологічної служби в системі освіти України"
7. "Лист про стан психологічної служби в системі освіти України" від 19.07. 2012 року 1/9 №517
8. Методичні рекомендації:
1) щодо організації діяльності психологічної служби;
2) щодо планування діяльності, ведення документації та звітності практичних психологів дошкільних закладів загальноосвітніх навчальних закладів.
"Дошкільне дитинство" - унікальний період у житті людини, коли формується здоров'я, здійснюється розвиток особистості.
У той же час це період, у плині якого дитина перебуває в повній залежності від навколишніх дорослих - батьків, педагогів. Тому неналежний відхід, поведінкові, соціальні й емоційні проблеми, що виникають у цьому віці, приводять до важких наслідків у майбутньому.
Відповідно до Закону "Про освіту" і Типовим положенням про дошкільний навчальний заклад одним з основних завдань, що стоять перед дитячим садом, є "взаємодія з родиною для забезпечення повноцінного розвитку дитини".
Тому необхідно мати активний курс на створення єдиного простору розвитку дитини, як у ДНЗ, так й у родині. Педагог у ДНЗ повинен працювати таким чином, щоб батько могли: перебороти авторитаризм і побачити світ з позиції дитини; досягти розуміння того, що не можна дитину порівнювати з іншими дітьми; довідатися сильні й слабкі сторони розвитку дитини й ураховувати їх; бути емоційною підтримкою дитині.
За тисячолітню історію людства склалися дві галузі виховання підростаючого покоління: сімейне й суспільне. Здавна ведеться суперечка, що важливіше в становленні особистості: родина або суспільне виховання? Одні великі педагоги схилялися на користь родини, інші віддавали пальму першості суспільним закладам.
Тим часом, сучасна наука має у своєму розпорядженні численні дані, що свідчать про те, що без шкоди для розвитку особистості дитини неможливо відмовитися від сімейного виховання, оскільки його сила й дієвість непорівнянні ні з яким, навіть дуже кваліфікованим вихованням у дитячому саду або школі.
Для забезпечення сприятливих умов життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості необхідні зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії дитячого саду й родини.
Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у тому числі в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навчальний заклад", Законі "Про освіту" тощо.
Так, у законі "Про освіту" записано, що "батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці".
Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожний дошкільний навчальний заклад не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. Педагог дошкільного закладу - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню.
Вплив батьків на виховання дитини
Виховання у сім´ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.
Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов´ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров´я.
Кожна сім´я унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обов´язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому певні психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:
1. Любов—пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У зв´язку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.
2. Любов—гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об´єктивній самооцінці.
3. Любов—марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.
4. Любов—конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.
Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб´єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічно неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав´язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:
— авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;
— авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на “Ви”, тон розмови тощо);
— авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми “заслугами”, розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: “Я краще знаю, що тобі потрібно!”;
— авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов´язків, суворе дотримання режиму;
— авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив;
— авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях (“Якщо любиш маму, то ...”). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності (“Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то ...”);
— авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;
— авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;
— авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.
Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них
Роль батьків у формуванні емоцій дитини
Особа дошкільника формується в сім'ї. Батьки, брати, сестри, бабусі, дідусі — найближчі дитині люди. Від їх взаємостосунків між собою, відчуття прихильності і взаємодопомоги залежить благополуччя сімейного клімату. Незаперечним критерієм сприятливого для емоційного розвитку дитини типу сімейного виховання є батьківська любов і прихильність членів сім'ї один до одного. З моменту народження формуються особливості підходів, методів і прийомів спілкування батьків з дітьми. Природно, що в кожній сім'ї цей досвід унікальний, а ось його результати не завжди відповідають очікуванням батьків і формуванню емоційно стійкої особи дитини.
В сім'ї, де панує спокій, доброзичливість, живуть радість і теплота, душевний стан дитини відрізняється спокоєм, відсутністю серйозних нервово-психічних перевантажень, дитина упевнена в собі і відчуває підтримку і розуміння близьких, його приймають таким, який він є. Батьки таких дітей нечасто звертаються до психологів по проблемах відхилень в поведінці, конфліктам і труднощам в спілкуванні. Зате нерідко вони приходять на консультації з питань розкриття здібностей дітей і їх обдарованості. Треба визнати, що реальне втілення таких відносин в сім'ї швидше виключення, ніж норма.
Частіше зустрічаються сім'ї, де нерідкі сварки, незадоволеність один одним і оточуючими, де атмосфера наповнена тривожністю і напруженістю, дитина стає нервовою, випробовує психоемоційні проблеми, страхи і недовіру до оточуючих. В психології є дуже чіткий вислів: «Невроз дитини — це невроз сім'ї».
На жаль, рівень культури у батьків багато кого поки що низький і це не дозволяє їм оцінити необхідність звернення до професіоналів, що розуміють душу дитини і володіють надійними діагностичними і коректувальними методами надання кваліфікованої психологічної допомоги. Саме батьки повинні узяти на себе всю відповідальність за створення благополучного стилю взаємостосунків з дитиною.
Не варто шукати універсальні рецепти по вихованню своїх дітей, адже чужі думки можуть тільки примусити людину роздумувати, порівнювати, аналізувати. Набагато корисно постежити за собою, виявити деякі негативні особливості своїх взаємостосунків з дитиною, знайти стереотипи думок, вчинків, установок, які несприятливо позначаються на ваших взаємостосунках з дитиною.
Що необхідно знати батькам про дитячу упертість і примхливість:
· Період упертості і примхливості починається приблизно з 18 місяців.
· Як правило, фаза ця закінчується до 3,5—4 років. Випадкові напади упертості в більш старшому віці — теж річ цілком нормальна.
· Пік упертості доводиться на 2,5—3 роки життя.
· Хлопчики упираються сильніше, ніж дівчатка.
· Дівчатка капризують частіше, ніж хлопчики.
· В кризовий період напади впертості і примхливості трапляються у дітей по 5 разів на день. У деяких — до 19 разів!
· Якщо діти по досягненні 4 літ все ще продовжують часто упиратися і капризувати, то, найімовірніше, йдеться про «фіксовану» впертість, істеричність, як зручних способах маніпулювання дитиною Своїми батьками. Частіше всього це результат погоджувальної поведінки батьків, що піддалися натиску з боку дитини, нерідко ради свого спокою.
ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ БАТЬКИ:
1. Не надайте великого значення впертості і примхливості. Прийміть до відома напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину. Під час нападу залишайтеся поряд, дайте йому відчути, що ви його розумієте.
2. Не намагайтеся в цей час що-небудь казати своїй дитині — це марно. Лайка не має сенсу, шльопання ще сильніше його розбурхають.
3. Будьте в поведінці з дитиною настирні. Якщо ви сказали «ні», залишайтеся і далі при цій думці. Не здайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає в суспільному місці. Частіше всього допомагає тільки одне узяти його за руку і відвести.
4. Істеричність і примхливість вимагає глядачів, не вдавайтеся до допомоги сторонніх: «Подивіться, яка погана дівчинка, ай - яй!» Дитині тільки цього і потрібно.
5. Намагайтеся схитрувати: «Ох, яка у мене є цікава іграшка (книжка)!», «А що це там за вікном ворона робить?» — подібні відволікаючи маневри заінтригують капризуху, він заспокоїться.
ПОРАДИ БАТЬКАМ:
ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ВСТУПУ В ДИТЯЧИЙ САДОК
1. Перед усім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня,якого дотримуються в дошкільному закладі.
2. Під час прогулянок з дитиною покажіть їй дитячий садок, ігрові майданчики, разом спостерігайте за дітками, розкажіть про їхнє життя у дошкільному закладі.
Не треба залякувати дитину садком, погрожувати: " Не слухатимешся - віддам до дитячого садка!"
3.Привчайте дитину до самостійних навичок, так вона зможе швидше пристосуватися до умов суспільного виховання.
4.Важливо навчити дитину гратися.
5. Одна з головних причин труднощів перших днів дитини в садочку недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми. Дитина, яка спілкується тільки з членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їхні звертання.Звісно, опинившись серед дітей, незнайомих людей у садочку, така дитина почувається неспокійно.
Коментарi