Роман ЗАВАДОВИЧ

ПРО ТЕ, ЯК КВІТКА ВСМІХНУЛАСЯ ДО МОРОЗА

Новий рік у дитячому садочку Калинка, Машівський ДНЗ Калинка

Хто не чував про діда Мороза, що має вуса з інею, а бороду - з льодових бурульок? Улітку на Північному бігуні спить він у крижанім замку цариці Зими, а як осінь настане, ходить по полях, городах і заморожує квіти.

Недобрий-злющий отой дід Мороз! Ішов він раз удосвіта міською вулицею та й скортіло йому подивитись на Марусин городець. Переступив огорожу, дивиться, а під муром синіє квіточка.
- Ти хто така? - визвірився дід Мороз.
- Я осіння Небій-квітка!
- Що за кумедне ім'я! - каже Мороз. - Чи ти справді нічого не боїшся? Навіть мене, діда Мороза?
- Не боюся нічого, навіть тебе!
- Таж я тебе на смерть заморожу!
- Заморозити - заморозиш, а цілком убити - не вб'єш, і я серед найлютішої зими до тебе усміхнуся!
- Що? Що? Усміхнешся? Ти ще смієш насміхатися з мене ?
Дуже розсердився дід Мороз і дмухнув на квіточку таким холодом, що вона не видержала, схилила голівку й опустила пелюстки додолу...
- Ось маєш! - скипів дід Мороз. - Тепер смійсь; усміхайся до Мороза, як можеш!
І в гніву дід розпустив по всьому світі такий холод, що на ранок усе - гілки дерев, кущів і трава побіліли, мов Морозові вуса. А на тому місці, де ще вчора синіла під муром пізньоосіння квітка, лежала на землі зів'яла билина.

Минуло кілька тижнів. Із хмар посіяло Дрібним снігом. Дід Мороз не дармував, скрізь ходив і розводив щораз більший холод.

Одного вечора зайшов він у Марусин городець. Тут тепер було біло-біло, глухо й мертво. Мороз кахикнув задоволене. Щоправда, трохи сердили його кущики рож, що спали зимовим сном, загорнені в теплі покривала, але на це не порадиш!
Зате приємно йому було постояти на тому місці, де мав останню розмову з Небій-квіткою. Тут тепер усе покривала біла холодна скатерть снігу...

- Отак, Небій-квітко! - забурмотів дід Мороз. - По тобі нема й сліду. А ти ж обіцяла всміхнутись до мене серед найлютішої зими. Ха-ха!

І дід почав дихати холодом - все більшим і більшим. Його огорнуло дике завзяття, йому хотілось обернути цілий світ у кригу тверду й мертву, як камінь. Він підійшов до вікна Марусиного дому й почав люто дихати на шибки. За недовгу хвилину шибки стали вкриватися срібно-сірою памороззю. А Мороз не переставав дихати на них своїм льодовим віддихом, мов би хотів наповнити холодом увесь дім.
І нараз - затаїв дихання. Вдививсь у шибку й остовпів. Чи це справді Чи це не сниться? На шибці з'явилася - квітка. Розпустила пелюстки, дивилася йому просто в очі й усміхалася...

Мороз закипів злістю і дмухнув на неї найлютішим холодом, що його міг добути з себе. Але це квітці аж ніяк не шкодило, вона ще яркіше розцвіла на шибці, ще ніжніше всміхнулася до Мороза.
Дід пригадав собі обіцянку Небій-квітки. Гнів розривав його крижане серце - здавалось, розколе його надвоє. Дідові нараз стало млосно. Він обернувсь і вийшов з городчика, а під його крижаними чоботами так голосно скрипів сніг, мов би по ньому котилась ціла гора.
На другий день Маруся, одягнена в теплий кожушок, вийшла в городчик. Глянула припадком на вікно й скрикнула:
- Матусю, на нашім вікні крижана квітка! Ой, яка ж хороша, зовсім як справжня!
- Взимі так не раз буває! - відповіла мама.
- Ах, матусю, така чудова квітка! Я вже хотіла б, щоб була весна і щоб у нашому городчику цвіли отакі чудові квітки - не льодові, а живі, справжні! Я так сумувала, як мороз восени поморозив у городці останні наші квітки...
- Потерпи трохи! - сказала мама. - Покищо втішайся цими льодовими, що цвітуть узимі на шибках! І знай, мороз не всилі нічого заморозити на смерть, хоч як він намагається. Мине зима, із корінців знову проростуть квітки - барвисті, пахучі й усміхнені.


Пояснення-словничок:
іній- паморозькрижаний- льодовий;кумедний- смішний, чудацький;млосно- слабко.

Кiлькiсть переглядiв: 614

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.